Цифровий сон

Одні сни просто собі є, хоча й доволі насичені та подібні до реальності, а інші, в окремих випадках, прямо тотожні реальному життю. З тією відмінністю, що там лише проскакує одна емоція, без якогось букету різноманіття і змін.

Цього разу впакувало мене у якийсь метавсесвіт. Чого не було, того не було. Тільки всі довкола азіати, ніби японці чи корейці, але точно не сказати вже зараз. А я теж якась оцифрована особистість. Віртуальний зліпок інформації.
Спочатку якісь шкільні пригоди, по сюжету саме той період, заплдічники й так далі. Точно все й не пригадати. Одна із митей, маленький підземний перехід. Там чомусь лупашить струмом, але можна безпечно вибратись. далі ще шось всякого було, але вже приховались, ті звичайні підліткові суперечки й так далі.

Потім, мене вже включено до складу якоїсь детективної групи. Яка виявляє якісь там порушеня. В одному із віртуальниз середовищ, схоже на офісні приміщеня. Система не давала повернутись назад. На одному із столиків був термінал, схожий як для розрахунків на касі. Й потрібна картка, щоб дало дозвіл на повернення. Перебираю якісь чи то із своїх, чи ті що були на столі, й одна наче біла із зелененькою смужкою або відміткою, таки спрацьовує й дає добро на повернення.

В іншому епізоді, дають мені якесь завдання з цього сну. І вже перебуваю в потязі, трохи дивному, бо голова тягова десь передімною, але знажоджусь у контейнері, обто такий вагон і всі інші родібні на довгі контейнери, якими кораблями переміщують товари. І от ніког там немає, потяг мчить понад океаом. І тут заїжджає в тунель під ним, але просто у воду, вона прозора й чист, все видно. Вода заливає контейнер, проте видно й крізь нього, що довкола прозора неосяжна блакить, а дихаю завдяки отворам під стелею. Тільки все одно водою, але дихаю (чудова властивість снів). Згодом звідти вдається звільнитись, бо потяг ніби вибрався з води, але без деталей. Лише як фінал трішки нарікаю, що запхнули мене хто зна куди.

Ще один епізод у цьому ж метавсесвіті. Темний коридор, дещо освітлений. Це відділ перевірки на оригінальність, тобто ситема далі просто не пропустить, якщо ви є копією і просто її розвіє, зітре чи ще шо. Для цьог там є розміщені через деякі проміжки силові щити й сквнер. одночасно. Ось стою ніби біля каси як у супермаркеті, там все автоматизовано, без людей. Мене опізнають як копію себе, проте усвідомлення, що це оригінальна версія. І йду далі, перший щит спалахує жовтим кольором, ближче до золотистого, це така стіна із свтлі виника. Звичайно щоб зупинитимене, але нічого ні стирає ні зупиняє, просто йду дплі, долаючи легко ті щити, один за одним. Спрацьовує ще якась система безпеки й відправляють за мною ботів, таких на чотирьох ніжках, висотою до метра. Й женуться вони за мною, проте все одо відстають по троху, але в полі видимості. І так віддаляючись й проходячи ще декілька тих енергетичних щитів, стає ще темніше, що ледь видно й тих ботів, і куди далі запихаюсь у пітьму, аж до стану коли та пітьма починає якось підглючувать і ніби розпадаись на пікселі (чи щось більше за пікселі, проте полібне явище). Аж допоки все зникає. І ніби система перезапускається і повертає мене ж знову на початок. Білий майданчик, посередині якась біла скульптура. Прямокутна із рівними кутами, віддалено мхоже на те як малюють піктограму кактуса, чи трищуб чи щось таке. Тобто одна основа, а зверху деяке розширення (точно вже й не пригадується). Показує огляд з усіх боків, так ніб проліт коптера із камерою. Поряд є східці як бува в парках сталять, що зібратись на пагорб чи підвищення й поручні, там сидять азіати Молоденькі десь від 20-25 років. Змінилась форма комунікації. Спочатку показує, що будь який мій рух відлунює різними звуками, особливо пальці. Замість зв'язних слів якоїсь мови, лунають просто мелодії чи, щось таке. Що дещо дивує. Проте всі інші, за непоказани сюжетом, але це відомо, клмунікують нормально. А згодом вже збоку показує, як один молденький парубок, сидячи посеред інших, на тих поручня, як горобці, тільки на сідницях. І він будучи посередині, відриває рота, але лунають теж напівмелодії.