Продовження

Доброго ранку, шановна спільното!

Зараз я вирішила спробувати таку штуку як надиктовувати пости голосом тому що мені раптово стало катастрофічно ліньки писати їх руками в принципі я підозрюю звідки ростуть ноги ось таку Олені просто тому що приблизно від 5 до 10 годин на день я працюю з текстом своєї книги і відповідно весь цей час я сиджу за ноутбуком мені стало банально ліньки так що зараз я надиктовую їх голосом і якщо там будуть якісь друкарські помилки якісь неточності я думаю ви мене як-небудь вже вибачте просто тому що у мене не вистачає сил друкувати ще й їх.

Ну крім того такий спосіб створення постів він набагато швидше і так що зараз відбувається в моєму житті вчора нарешті зустрілася в один день з психотерапевтом з психіатра з психотерапевтом я зустрічалася і до цього разів два тижні не дуже часто і до речі прикольний ефект проблема в тому що цілими днями я мовчу з разом на два рази з часом зірваним горлом тому що мої зв'язки мабуть повністю атрофувалися як у людини яка постійно мовчить ну і це досить прикольно так що потім на психіатра у мене практично не залишилося голосу і було дуже добре що ми впоралися буквально за 15 хвилин це новий лікар я нарешті знайшла собі нового лікаря тому що попередній вже не охренела його приймати тому що поводився він просто як клінічно довбоєб.

Що ж до цього лікаря а то моя психотерапевта знайшла його для мене і попереджала мене щоб багато хто виходить від неї в сльозах але на мене таке не діє на мене можна скільки завгодно дивитися з румом поглядом я з психіатричним діагнозом вже дуже давно хворію ще довше так що на мене можна в принципі дивитися як завгодно психіатричному стаціонарі так щоб буквально за 15 хвилин ми розібралися що зі мною відбувається в принципі я це і так знала тобто я просто розповіла їй свій вона за останні роки вона підкоригувала мою схему лікування і тепер я сподіваюся що все стане трішечки краще тому що останні три місяці моє життя нагадує катастрофу я пройшла через кілька що в результаті цей маятник почнеться у зворотний бік а він повинен хитнутися у зворотний бік І я скачу назад у жорстку депресію.

Його навіть не для того щоб це не сталося щоб це сталося в більш м'якому форматі зараз ми почали коригувати мою схему лікування вночі природно я випустила тиск і успішно лягла на кухні на підлогу і пролежала там хвилин 20 просто тому що у мене досить важкі ліки і вони дають ось такі ось веселі побічні ефекти ну нічого потім наскребла себе підлоги подивимося чим усе це закінчиться в принципі я вже знаю чим все це закінчиться тому що це давно не недалеко не перша корекція медикаментів у моєму житті так що побажайте мені удачі щоб все було добре.

Good morning, dear community!

I’ve decided to try something new: dictating my posts by voice. The truth is, I’ve suddenly become incredibly lazy when it comes to typing them out by hand. I suspect I know why—I spend about 5 to 10 hours a day working on the text of my book, sitting in front of my laptop the whole time. I’ve simply run out of the desire to type! So, for now, I’m dictating these posts. If any typos or inaccuracies slip in, I hope you’ll forgive me—I just don’t have the energy to type those out too.

Anyway, this way of creating posts is much faster. As for what’s happening in my life right now: yesterday, I had appointments with both a psychotherapist and a psychiatrist—all in one day. I’d seen the psychotherapist a couple of times before, though not very often. It’s actually quite an interesting side effect: since I spend my days in total silence, my vocal cords have practically atrophied—just like someone who never speaks. So, by the time I got to the psychiatrist, I had almost no voice left. Luckily, we managed to wrap things up in just 15 minutes. It’s a new doctor—I finally found a new one because I just couldn't deal with the previous guy anymore; he was acting like a total, clinically certified moron. As for this doctor—my psychotherapist found him for me. She warned me that many people leave his office in tears, but that doesn't affect me; someone can look at me with a stern, unyielding gaze all they want. I’ve had a psychiatric diagnosis for a very long time—and have been ill even longer—so, honestly, people can look at me however they please. In just 15 minutes, we figured out what’s going on with me—though, in principle, I already knew. I simply explained my situation to him. He adjusted my treatment regimen—which had been tweaked a few times over the last few years—and now I hope things will get a little better. The last three months of my life have been a total catastrophe. I’ve gone through so much, and I’m hoping the pendulum will swing back the other way—it needs to swing back—because right now, I’m sliding back into a severe depression.

We’re adjusting the treatment plan to ensure that if the pendulum swings, it does so more gently. Last night, my blood pressure dropped—naturally—and I ended up lying on the kitchen floor for about 20 minutes. My medication is quite heavy-duty, and it comes with these kinds of "fun" side effects. Anyway, I managed to scrape myself off the floor. We’ll see how this all turns out—though, to be honest, I already know, since this is far from the first time my medication has been adjusted. So, wish me luck—I hope everything turns out okay.