Дивина та й годі)))
Можна собі сказать, що то дивина чи ще шось інше й наївно та невинно з того вражати себе. Ніби то само собою й так далі. Синхронізація така штука чудна, що шириться у різні напрямки. І звертаючи на щось увагу, щось починає зветати увагу на тебе. Якщо брати в основі безособову взаємодії і всякі там штуки вищої матерії. А ще й пхаючи туди кудись регулярно носа й всякі такі різні речі, і роблячи це регулярно на довготривалій основі, то взагалі можна поплутать де своа, а де чієсь. І начудивши вже такого, чого при здоровому глузді ніхто й не робить, навіть при не здоровому. Ні, хоча шось роблять. Та загалом це набуло якогось такого розгону шо наче всен відбувається все в небачених досі масштабах. Ланцюжок з ланцюжком, подія за подією. Ото тілики якась тупа поведінка, вдавати ніби нічого не відбувається, що все змінюється і Всесвіт вимагає дій. Правильного підходу й обережності, воно ото ще бігає як мале дитинча й хто зна шо робить. Хоча варто ще зробити декілька важливих речей. Замість того щоб блудить десь у часі й просторі з відцембеленими дверцятами, звідки навіває чійогось суму й ще чогось, такого що якось воно ятрить душу десь там у минулому. Але немає йому ні початку ні кінця у часі й просторі. Хех така то штука. Мать купу цікавих цяцьок і не мати розуму. А там ще трохи чогось хлюпається.
Є форма, а є те що ній сидить, і те що в ній сидить, перевершує форму. Тільки форма про це не знає, й думає що то дуже важливо для деяких речей. І якого б не була кольору та форма, те що в ній сидить, все одно буде тим чим воно є і найціннішим))
Підсумок попереднього допису і ще чогось зафіксувати так для себе
- Це мабуть вперше, коли частина того що мала би бути написана, після самого написання ніби нічого не змінило. В плані того, що воно мало б піти як те що займало чергу, й прагнуло висловлення. Натомість воно залишилось там де й було, хіба із тією різнице, що писати вже це не потрібно, бо вже вонро є. А так ніби різниці ніяко. Тож воно десь, щось звідкись чієсь. Ото, церез недостачу клепок пощастило себе запрягти хто зна в шо й нашо.
- Птах приніс таки благі вісті, і проявилось то на наступний день. Часу було вдосталь. Ото він не дарма на мене так дивився, ніби запитуючи, ну то бі то має бути ж точно все зрозуміло - людинко!? А виходить інакше. Хоча за шпаків, чи що то за птах був, а за воронів десь згадувалось, що вони теж вісники, й нормальні новини приносять, просто у людей не дуже то й ума багато користуватись такою службою повідомлень. Та й у мене теж.
О, ще пригадую колись горобець із розгону лупонувся у вікно, аж сліди від нього залишились на склі. Виходжу подивитись, лежить на землі лапками до вергу, думаю ґиґнув. Пернатий у свою чергу полежав скількись секунд, перекинувся на лапий й полетів. Так тоді через декілька годин приїхали родичі у гості. Оце тільки зараз думаю, це вам не месенджер, хтось чи щось же послало ту пташину, щоб так терміново передати повідомлення і ото вона так мчала як шолоплена, щоб принести ту вість.
- І ті деякі штуки самі собою не пройдуть, якщо за це не взятись. Хоча я подумати, то пройшов вже майже рік людського часу від події, назвемо її "Пришестя", бо такого прийшло, щоб хватило для того ума, щоб правильно посладать. От, а в мене ніби й дня не пройшло. Взагалі ніби ніде.
Що цікаво, для інших років теж саме. Тоді що таке час. Бо в мене виходить стабільний рух зі швидкістю вічності. Ну а шо, в книзі "Подорож на Захід", де один монах мандрував із шаленомю мавпою, поросякалом із граблями й водяним драконом. Згадувалось, що якийсь там дух бика, кабана та іншої живності, всього за декілька тисяч років еволюції і самоврозвитку, таки "вибивався в люди" як щось свідоме і бла, бла, бла. Хоча що ще робить, якщо задуло на китайську гору.
- І те що було побачене останнє в одній місцині, певним образом дуже нагадує те, що було мені привиділось, але дещо в іншій формі та значенні. Тільки не ясно яке джерело походження первинне...
Та й багато всякого....