Той день

Ну от знову я це зробив 😄. Я знову опублікував допис лише з одним фото)). Тепер почекайте трохи, доки не підготую повноцінний допис, вважайте це трейлером 😂

---

Привіт, друзі! Я залишу попередні слова, не буду їх видаляти)). Тож ви вже знаєте, що я знову це зробив — знову опублікував допис лише з одним фото. 😄 Потім написав кілька слів, щоб ви знали, що це не допис-порожняк, а, просто так сказати, трейлер справжнього допису. Мабуть, це було б краще, як раніше, коли ще не було спільнот (тобто я не проти спільнот, лише про те що я тоді так не зміг опублікувати). Тоді автоматично не було першого тега і допис неможливо було опублікувати без жодного слова. А тут, коли є допис із заголовком і є перший тег, бо він публікується у спільноті, у такому випадку просто тиснув «Опублікувати допис» — і він публікується. Тож я вже десь втретє, мабуть, за останні два місяці роблю таку фігню.🤷‍♂️ Ну але це не страшно.

Тож давайте вже перейдемо до суті допису.))

Почну я, власне, більше з кінця допису. В кінці допису міститься причина, по якій ми власне вчора опинилися в місті. Пам'ятаєте, майже місяць тому ми ходили з дружиною на концерт при свічках із музикою до кінофільмів, коли у нас була річниця? Тоді була власне музика з різних кінофільмів, і, зокрема, були композиції Ганса Циммера. Але не було нашого улюбленого треку з фільму «Інтерстеллар». Ми дуже хотіли його почути, а його, на жаль, тоді не зіграли.

Ну, ми, як то кажуть, пообурювалися, і я про це забув. Але не дружина. Вона десь побачила афішу з концертом треків власне самого тільки Ганса Циммера, серед яких мав бути і «Інтерстеллар». Тож вона потайки від мене купила два квитки на вечір музики, теж при свічках, цього разу вже у філармонії. Вона мені не сказала і сказала ще наприкінці минулого тижня, що вона купила квитки і що ми йдемо на Ганса Цимера.

То окей, я ж не проти був. Можливо, я б її не відмовляв, не знаю, чому вона потайки це зробила. Може, через те, що зараз обмаль коштів. Але, як я вже писав у коментарі до допису тут, у спільноті, іноді треба дозволяти собі маленькі радості, бо не знаєш, чи прокинешся наступного дня.

Тож власне ми мали йти на концерт, але дружина ще хотіла паралельно сходити на інтерактивну виставку, приурочену до 35-річчя Дня Незалежності.

Наша кума туди вже сходила кілька разів зі всіма своїми родичами. Дуже багато людей на цю виставку ходили, були дуже захопленими, розповідали про неї різні захопливі штуки. Тож дружина теж хотіла сходити.

Тим паче, що для багатьох категорій там вхід безкоштовний. Зокрема, для учасників бойових дій, ветеранів, діючих військових і навіть для працівників «Укрзалізниці» і членів їх сімей. Ось тільки по вівторках, а ми цього не знали. Можливо, пішли б туди у вівторок на цю виставку, тоді б квитки вийшли повністю безкоштовними. Але вона цього не знала, тож у неділю ми за один квиток таки заплатили.

Що я хочу сказати про цю виставку? Ну, так, вона класна. Мені сподобалося. Є дуже багато моментів, які сучасна молодь, наприклад, не знає, а старші люди вже встигли підзабути.

Наприклад: «Де ви були в момент Незалежності? Що ви робили?»

Я більш ніж впевнений, що я був вдома, бо мені було сім років. І це був серпень, і за кілька днів я мав йти в перший клас. Мої батьки, мабуть, теж були вдома. Але там на стендах написано, де перебували різні державні діячі України, тоді ще Української РСР, у той момент, як вони поверталися, як усе відбувалося в той день проголошення Незалежності. І тому, мабуть, там є цілий стенд із годинниками, які йдуть у розсинхроні. Це дуже захоплююче і заворожує.

А ще можна проголосувати ще раз, як це робили наші батьки. Там є відтворені бюлетені, якими на референдумі ще раз підтверджували незалежність.

Тому що незалежність була проголошена вперше Верховною Радою 24 серпня, як всі ми знаємо, але ще раз на референдумі 1 грудня треба було проголосувати і підтвердити це. І тоді більшість українців у кожній з областей, навіть у Криму, — більше половини відсотків — підтвердили незалежність України. Це був справжній референдум, а не під дулами автоматів, які проводять рашисти.

Також там є репліка прапора Незалежності, який вносили у Верховну Раду. А ще дошки областей, де люди клеять наліпки і дуже цікаво подивитися, люди з яких регіонів тут були. Хоча виставка відбувається у Львові, відповідно, наліпок із Львівщини найбільше, але дуже багато гостей з інших регіонів України.

Багато було віртуальних, таких інтерактивних стендів. Можна було посидіти в кабінеті президента, відчути себе президентом. Вдягнув окуляри — і ти вже наче там. Але там була дуже велика черга, і там навіть посварилися люди між собою, бо хтось наче прийшов без черги. Тож туди ми з дружиною не йшли.

Зате я пішов у кабінку радіодиктора і записав звернення до народу — прочитав Акт проголошення незалежності.

Можна було підняти прапор вперше над Верховною Радою. Можна було політати і збити дрон дроном-перехоплювачем — віртуально, звичайно. Ми, звичайно, зробили й це. Можна було відчути гуркіт ракет «Фламінго», які зараз палять московію.

До речі, там була така виставка в кімнаті з хмаринками. Називалася вона «Кімната мрії», де можна було про щось мріяти. Ти залазив головою в хмаринку і наче мріяв про щось, а потім можна було записати свою мрію. І я згадав, що колись був такий гіркий жарт про океан мрій, який дуже хочеться, щоб став правдою: де на місці московії — величезний океан. І це, напевно, моя сильніша мрія, тому що як не буде московії, то й Україна буде жити вільно та спокійно.

Була ще VR-виставка про Черкащину і Канів. Я тут зразу згадав про @cranium. Туди я теж пропустив, вже трохи не було часу.

Була виставка — теж інтерактивний стенд, де можна було написати імена людей, яких ми втратили, наших батьків чи дідусів. І воно висвічувалося так на стелі будиночка. І був дуже гарний напис про те, що вони живуть у нас і дивляться на світ нашими очима.

А ще був дуже гарний стенд, де були тарілки з різними стравами, характерними для різних регіонів України. Багато з яких внесені до нематеріальної спадщини ЮНЕСКО чи України.

Наприклад, Яворівський пиріг із рідного міста моєї дружини. Тож вона знайшла цю тарілку. А я обрав, наприклад, холодець. Хоча Яворівський пиріг — це теж мій регіон і в нас його печуть, але просто називали трохи по-іншому — просто пиріг із картоплею та гречкою.

А ще можна було на тарілку написати улюблену страву твоєї родини. Дружина написала нашу улюблену гарбузову запіканку з печерицями та томатами, а я — полуницю зі сметаною і цукром, яку я дуже люблю. Це моя улюблена страва з дитинства.

Були різні нагороди, наприклад, які дарували різні держави Україні під час війни за стійкість, визнаючи нашу неймовірну мужність та опір загарбникам, що символізують стійкість українського народу.

А також були нагороди наших спортсменів: шабля Харлан, пояс Усика, інших спортсменів. Навіть із кіберспорту, наприклад, команда, що здобула перемогу в турнірах по «Контр-Страйку». Це теж дуже цікаво.

Ну, тобто нам є чим пишатися. Ми велика країна — ми віддаємо відсіч набагато сильнішому ворогу, щоб там не говорили, і ми ще досі тримаємося.

І в нас немає іншого шляху.Дуже символічно, що виставка називається «Той день», тому що це має два значення: той день, коли була проголошена, точніше, відновлена наша незалежність, і той день, коли буде оголошено, що ми встояли.

І для нас це буде перемогою: що війна закінчилася, ми залишаємося українцями, і нація українців буде жити, українська держава існуватиме.

Мене дуже вразив до глибини душі інтерактивний стенд-екран, де були слова: «Що ви зробите найперше, коли…»

І там стояли тільки три крапки. Але було зрозуміло, що «коли» — це той день, коли буде оголошено, що війна закінчилася і Україна буде жити.

«Що ви зробите?»

І мене вразило… Ну, багато різних кадрів.

Для когось це буде просто помовчати. Для когось — згадати тих, хто загинув, загиблих товаришів.

Справді, стільки людей поклало за незалежність свої життя, і не можна, щоб це було намарно.

Зараз дуже багато несеться в інфопросторі закликів до якихось переговорів. Але ми постійно намагаємося це зробити, а вони мають тільки одну мету — щоб ми здалися. Але ми не здамося. Бо якщо ми здамося, нас фізично знищать. Тож у нас просто немає іншого шляху, ніж далі боротися.

Ну і власне переходимо до того, з чого почалася наша поїздка. Це вже буде більш коротко описано.

Був вечір при свічках. Була музика Ганса Циммера. Був «Інтерстеллар» і не тільки. Дуже хороша музика.

І це був саме той день, який я щасливо провів разом із дружиною.