Стан підвищеної готовності 🚨
У мене сьогодні цілий день стан, як то кажуть, підвищеної готовності. Почалося все з того, що малий трохи прихворів. Я намагалася вилікувати його самостійно, вночі прокидалася, міряла температуру — ніби все добре, а зранку вона знову підскочила. На вулиці дощ ллє як з відра, прям така рясна злива, що й носа висунути не хочеться, але ж треба діяти.
Додзвонилася до нашої лікарки. Вона сказала приходити після 12:00, бо зранку матиме якусь лекцію. Батьки підвезли нас на машині, тож ми приїхали трохи раніше.
У коридорі нас одразу зустріла «привітна» черга. Одна жіночка почала щось мені виговорювати. Я спочатку навіть не зрозуміла, що це до мене, а потім здивувалася: «Ви мені?». Вона обурюється: мовляв, тут хворі сидять, жива черга, а ви хочете без черги проскочити, бо на 12:00 записані. Я її заспокоїла, сказавши, що чекатиму свого часу. Довелося посидіти цілу годину, але добре, що перед виходом я дала синові пігулку від температури, тож він це витримав.
Коли зайшли, лікарка аж усміхалася. Вона ж пам’ятає малого ще зовсім малим. Каже: «Як же він підріс!» Я розповіла, що він так рідко хворіє, що я вже й забула, як його лікувати. Зараз стільки нових препаратів, а я все ще мислю старими назвами.
Вона виписала ліки, і тут почалося. Вийшла я з кабінету, читаю рецепт — а таких препаратів у нас в аптеках просто немає. Я розгубилася. Замість того, щоб поїхати в іншу аптеку і спокійно підібрати аналоги, я зробила дурницю: з переляку забігла в першу-ліпшу аптеку біля лікарні. Звісно ж, там усе набагато дорожче. Взяла половину зі списку, вирішила трохи скоротити кількість.
Приїхали додому, і я сіла думати: з чого починати, як швидше полегшити йому стан? Спочатку треба було нагодувати. Добре, що з учорашнього дня лишився готовий бульйон, швиденько зварила свіжий суп.
Потім почала давати ліки. Антибіотиків поки не призначали, тільки противірусні , хоча я в них взагалі не вірю і не дуже розумію, як вони допомагають. Сказали пити три дні й спостерігати. Якщо стане гірше — дзвонити, тоді випишуть щось сильніше. Але ми активно полощемо ніс і горло, і, знаєте, йому вже ніби стає краще.
І тут мене накрило остаточно. Я зрозуміла, що дитина, швидше за все, застудилася через холод у квартирі. Перемерзати у власному домі — це ж нікуди не годиться.
З таким бойовим настроєм пішла до сусідки просити спустити воду з батарей. А вона старенька і каже: «Я спускаю, але ж не буду відрами воду тягати!»
Тоді я взялася за голову ОСББ. Чотири дні тому він моє звернення проігнорував, але сьогодні я написала йому знову — чітко і ясно. Він одразу почав дзвонити, перепрошувати й питати, чи є в під'їзді хоч один чоловік, який міг би допомогти сусідці спустити ту воду. Чоловік такий є, але навряд чи він захоче цим займатися. Питання поки відкрите, але я налаштована рішуче: мені потрібно вирішити це питання, і крапка!
Малий дуже відчуває мій збуджений стан, тож на вечір я змусила себе заспокоїтися. Сподіваюся, що завтра синові обов'язково стане легше.
Ось такий видався неспокійним день. Бажаю всім здоров'я та справжнього тепла у ваших домівках!
===========================
Моя сторінка у фейсбуці https://www.facebook.com/share/1GhqDZR61M/ 🔗
Нове відео в сина на каналі на YouTube.
Sounds like a hectic day, but it’s great you stayed calm and respected the queue—sometimes patience really pays off! Do you have any tips for keeping a little kid comfortable while waiting? 🌧️💪✨
Є…ть. Таке враження, що ми залишилися переважно з чмом з цією війною( Мені ще пощастило, у мені сусіди два хлопця. Ну як хлопці 30+, працюють де зараз як раз треба, тому не в ЗСУ. Тож завжди готові допомогти.