67 67
Привіт, друзі!
Сьогодні був скажений день — починаючи з самого ранку, коли довелося читати лекцію студентам, а потім займатися з ними на практиці, і закінчуючи всіма робочими завданнями, які довелося виконувати майже до сьомої години (19:00)
День був скаженим не настільки у фізичному як в емоційному плані. Я добряче виснажився, а мій смартгодинник пише, що я пройшов усього-на-всього six seven, six seven кроків.
Дуже цікаве символічне число, особливо в умовах сучасності, коли особливу увагу приділяють цьому six-seven.
Що вам ще розповісти, дорогі мої читачі?
Давайте поговоримо про увагу і про те, як часто ми потребуємо її з боку інших.
Неважливо, чи йдеться про малий вік, коли ми, як діти, потребуємо уваги інших, чи про похилий вік, коли ця увага стає настільки ж важливою, як і в молодості.
Не думали, що відбувається тоді, коли в нас немає тієї уваги, якої ми так потребуємо?
Готовий висунути гіпотезу стосовно того, що саме в цей момент відбувається формування патологічного умовиводу про те, що "ми нікому не потрібні".
Дуже добре, коли поруч є рідні, близькі, кохані люди, які можуть дати нам цю увагу. А що робити, коли їх немає? Шукати людей, які здатні й можуть приділити нам цю увагу, або ж іти до тих, хто готовий приділяти її за гроші: тренери, репетитори, психологи чи психіатри.
От таке от досить цікаве заключення я зробив після сьогоднішнього робочого дня.
Що скажете ви? Чи відчували колись дефіцит уваги до себе? І як вам, коли цієї уваги немає?
Адже існує думка, що люди, схильні до інтроверсії, взагалі не переймаються тим, є ця увага чи немає, а ті, хто схильний до екстраверсії, навпаки, занадто сильно переймаються її відсутністю.
Доброї ночі
Батарея, наручники і проблема нестачі уваги вирішена 😂
🤣🤣🤣
Візьму на озброєння. Можливо в мене уолись буде дефіцит уваги.
В чоловіків таке буває ? Я думала вони з задоволенням поринають в ті світи де час пролітає з шаленою швидкістю… (типу World of Tanks 😅) і не помічають, що залишились без уваги…
0.00 SBD,
0.03 STEEM,
0.03 SP
Буває, не всі чоловіки схильні до поринання у інші світи (World of Tanks чи фантазійні, що розкриваються в книгах)
В чоловіків часто є хоббі якщо не віртуальне то - спорт, футбол, рибалка, мисливство, гриби збирають… звісно у кожного в житті було, таке, що скучно і не вистачає уваги та в жінок цей стан трапляється частіше.
На 100% з тобою згоден
Я вже смарт-годинник кудись закинула... Треба відновити практику кроків, а то зовсім розлінилася
Оце правильна думка. Я, до речі, вчора добив кроки до 9к вечірнім походом в магазин.
Ти чого байтиш мою увагу подвійним "Сикс-севеном", га? А в тексті ніде не згадуєш (хотів я так написати, а потім через перечитав і таки знайшов, англійською, тому моє око і не зачепилося першого разу 😁)
🤣🤣🤣
Цікаво, думав анлійська відразу має в очі кинутись :)
Таке цікаве відео … і такий поганий звук, не змогла додивитися. Ая яй Олексій.
Отак завжди ...
Знаєш як мні обідно?
Яке вже є, можливо колись перезапишу але не в цьому році.
Ще, така піде:
"У четвер четвертого числа о четвертій дня у центрі столиці садівник розсадівникувався. Та так розсадівникувався, що разом з садом троянд висадив ще й сад азалій, сад каприфолій та розарій у садочку навпроти, потім ще навпроти, та ще навпроти. Там, де росла липа біля Пилипа, який жив із Пилипицею та пилипеленятами. Якраз із пилипеленятами у цей час пиляв Пилип поліна з лип. Притупив пилку Пилип. А потім Пилип і Пилипко поливали липки. Виросли липки й у Пилипа, й у Пилипка.
А Пилипиця напекла пироги перепечені, перцем переперчені. Бо була засмучена, змучена та вимучена тим, що всю ніч миші в шафі шаруділи, шість шарфів шерстяних з`їли. І хотіла влізти в шафу кішка, там де шурхотить у шафі мишка. Але мишка раз прийшла до кішки, уклонилась кішці в ніжки, кішці – смішки, мишці – нітрішки. Та обидва потім так вимокли-перемокли під жахливою зливою під кущем, з жуком та джмелем, що здружилися. Тому був собі коточок, украв собі клубочок – та й сховався в куточок. А Пилипиха плакала-неплакала, їй плакати – нема коли. Та так з відчаю, що шарфи з’їли, голосила-переголосила, що заболіло горло в господині, бо багато говорила, переговорила, перенаговорювала на мишку, кішку, й сусідську кішку й мишку, та ще й шишки на сосні та шахи на столі. І побігла стежинами, поміж ожинами, туди, де у діброві – дуби, під дубами – гриби, трава – між грибами, хмарки – над дубами. Й млин стоїть, скоро не вистоїть. Прилетіли горобці – говорили про крупці; не про крупці, не про крупицю, а про круп’ячко.
От і набрала Пилипиця на млинІ борошна та крупячка жменями й торбинами. А на пагорбі одна торба впала та котилася з високого горбА, в торбі паляниця Пилипу й Пилипиці. Пилип знизу верещить, Пилипиця зверху пищить, торбина тріщить. Одначе котилася вона, не перекотилася, тріщала, та не тріснула. Як раз у цей час їхала Хима до Максима візком-тарадайкою; тарадайка торохкоче, сива кобила везти не хоче. Бо підкова клокоче. Наче лелека до лелеченят летіла й клекотіла. От біля тарадайки з її хазяйкою й спіймала Пилипиця торбицю. А поруч чорно-білий чорногуз у болото чорне вгруз і чапля сохла, чапля чахла, чапля здохла. Дорогою Пилипиця зупинилася біля броду, біля саду, там, де бабин виораний город. Де барабанять по городу бараболя та горох. А горох у городі виріс небувалий, одначе горобці город пограбували. Одне втішило, що бабин біб розцвів у дощ. Буде бабі біб у борщ. Набрала й бобів собі господиня, й гороху. А трохи далі в горішнику горішенька горішками обвішана. Обтрушують горішки Орішка та Тимішка. Попросила в малих малу жменю малих горіхів для милих своїх малих. Їхній батько Гриць ніс горіх через поріг. Став на горіх, упав на поріг. Тому що всю ніч пильно поле пильнував, перепелів полював.
А Пилипиця згадала, як приснивсь сьогодні сон сусідці, що приніс їй сусіда сік з суниці. То вона вже за суницю не питала, лише горіхів повну жменю набрала. Й побігла знов Пилипиця поміж ожинами назад стежинами додому, щоб напекти для синів-молодців свіженьких млинців, пироги ж були – перепечені, перцем переперчені. А вона ж, мов та квочка, що ходить коло кілочка, водить діточок коло квіточок, над своїми синами носиться без устану. Тому за годину були у печі смачні та гарячі пшеничні калачі. Зі свіжою ожиною, бабиними бобами, горохом та сиром з горіхами з горішника, що збирали Тимошка й Оришка. І хвалили молодці ті млинці на молоці і гарячі калачі, що пеклися у печі. Коржі – з медом, коржі – з маком, і смаженя – з пастернаком, і галушкИ – з лютим перцем, господиню з добрим серцем, що ще й сусідам усім за спасибі дала ще й хрону, дала риби, мАківку – до мачини, перченятко – до перчини. А потім чорним вечором пригощала й синів, і гостей чаєм з печивом. А дідусь Опанас купив ананас. Кликав: “Приходьте до нас – почастуємо вас!”.
А Пилипиця стільки наготувала-переготувала, що не до ананасів їй було, і вона кликала-перекликала усіх сусідів та їхніх сусідів із сусідніх дворів до себе, та накликала усе місто. Їли-їли – не переїли, та ще й на завтра лишилося.
Тож хочеш їсти калачі – не лежи на печі! От такий вийшов бенкет на весь світ, а все через того садівника, що розсадівникувався своєю розсадою троянд."
Можу уявити та думаю, що уява не відтворить і 20% твоїх відчуттів. Скоро має відпустити. Мені здається що скоромовки треба відтворювати по памʼяті. Ось ці хороші, але російські :( - Кораблі лавіровалі лавіровалі та не вилавіровалі, ехал Грека через реку, Шла Саша по шосе і сосала сушку, на горе Арарат рвала Варвара віноград?
Цю довгу також можна по пам'яті відтворювати, але спочатку з листочка ;)
На памʼять ? Ти що геній ?
Не перебільшуй. Там всього 724 слова. Навіть маленька дівчинка змогла вивчити, чому я не зможу?
Я по собі суджу. Я б не вивчила. Принаймні, не бралася за це - просто так. Можливо з допомогою візуальних уявних картинок і асоціацій (з методів поліпшення памʼяті) це було б не так складно, як мені здається.. але… все рівно це - не просто зробити.
У дітей краща памʼять. Вони на це ніби запрограмовані» .. в них більше дендронів. І це працює як з мовами так і вивченням віршів.
Дякую, що не сумніваєшься в мені :)